Місце перебування кліща - перша пара грудних трахей особин, у які він проникає через першу пару грудних дыхалец. Усередині родини здорові бджоли заражаються при контакті із хворими. Запліднена самка кліща виходить із трахеї хворої бджоли й закріплюється на хітиновому волоску поверхні її тіла. У такому положенні вона перебуває іноді годинниками чекаючи іншої особини родини, щоб у зручний для неї момент прикріпитися до неї. Прикріпившись до нової особини, самка кліща проникає в її трахеї й відкладає від 4 до 10 яєць, де протягом 14-16 доби відбувається повний цикл розвитку наступних поколінь збудника хвороби.
Розмножуючись кліщі заповнюють трахею й помітно утрудняють, а іноді унеможливлюють достатній обмін кисню в організмі бджоли, що вкрай негативно впливає на скорочувальні функції грудних мязів, що приводять у рух її крила, отчого бджола втрачає свою здатність до польоту. Крім того, у процесі життєдіяльності кліщі систематично виділяють у місцях свого перебування (трахеях) значна кількість продуктів обміну, що викликають отруєння організму бджоли.
Джерелом зараження є перельоти, зльоти бджіл і трутнів, подсиливание одних родин бджолами від інших родин, блукання бджіл, бджолине злодійство, кочівлі пасік, роїння родин, безконтрольні перевезення родин.
Характерні ознаки захворювання. Захворювання спостерігається в будь-який час року, але найбільше часто наприкінці зими й ранньої навесні. Скупченість бджіл узимку створює сприятливі умови для їхнього перезараження, і тому хвороба до кінця зимівлі або на початку весни досягає максимального розвитку. У літню пору посиленому поширенню акарапидоза сприяє несприятлива погода, коли бджоли у вулику перебувають більше скученно й у захворілій родині створюються сприятливі умови для їхнього перезараження. Хворі бджоли при вильоті з вулика падають на землю й плазують, при спробі зльоту знову падають, розставивши крила в сторони (раскрылица). Плазуючі по поверхні землі бджоли збираються до вечора в невеликі купки й гинуть. Дзижчання хворих бджіл нагадує дзижчання трутня, що летить.
Діагноз по клінічних ознаках хвороби встановити буває дуже важко. Звязано це з тим, що захворювання протягом 2— 4 років з моменту зараження бджолиної родини носить схований бессимптомный характер. Із цієї причини діагноз на акарапидоз часто ставлять із запізненням, коли ступінь зараження бджіл становить уже 20—40 %. Підставою для підозри на акарапидоз є плазуючі біля вулика по поверхні землі бджоли, особливо під час виставки бджіл із зимовника. Остаточний діагноз на акарапидоз установлюють на підставі результатів лабораторного дослідження стану трахей бджіл (при захворюванні їхньої стінки бувають покриті коричневими плямами) і виявлення в них кліща акарапис вуди.
На лабораторне дослідження направляють не менш 50 живих або недавно померлих бджіл (свіжий подмор).
Міри боротьби. При підтвердженні діагнозу на акарапидоз заражену пасіку й всі пасіки, розташовані в радіусі 5 км від її, повідомляють карантинними. Бджолині родини неблагополучно! пасіки лікують у весняно-літній період, до початку головного медозбору, одним із препаратів:.
Фольбекс — у вигляді тліючої смужки на дроті опускають усередину гнізда, розташовуючи її посередині між дном і стелею вулика й на рівній відстані від передніх і задньої його стінок. Потім вулик щільно закривають (як при лікуванні бджіл фольбексом від варроатоза), витримують протягом 30 хв, потім відкривають нижній льоток і знімають додаткове покриття. При цьому обробку бджолиних родин проводять 8 разів з інтервалом 7 доби.
Метилсалицилат або этилсалилат застосовують у дозі 8—12 мол на бджолину родину 10 разів при інтервалі в 2 доби, для чого отмеренное кількість