Одержання: цукровий буряк зі змістом цукру близько 15,5 % ріжуть у дрібну стружку й высолаживают у батареї з декількох дифузорів за принципом противотока теплою водою. Гніт переробляється в корми для худоби. Сироп з 13-15 % цукру містить ще солі, пектини й білкові речовини; для видалення цих домішок у нього додають вапно, розчинні компоненти якої осаджуються вуглекислотою в сатураторах у вигляді нерозчинного карбонату. Після фільтрації в прозорий сироп знову додають вапно, сатурируют при 100 °С і ще раз фільтрують. Отриманий рідкий сироп концентрують у багатоступінчастих випарних апаратах до змісту цукру 50-60 % (густий сироп). Потім густий сироп фільтрують і згущають у вакуумі; цукор починає кристалізуватися. При подальшому додаванні густого сиропу й випарюванні виходить маса, що складається на 75 % із кристалів і на 25 % із сиропу. У центрифугах відбувається відтік сиропу; отриманий у такий спосіб продукт - це цукор- сирець. З отцентрифугированного сиропу одержують цукор другої кристалізації; при цьому відтік сиропу містить ще досить велика кількість цукру і йде на корм худобі або шляхом сбраживания переробляється на дріжджі, спирт, молочні, масляну й лимонну кислоти й гліцерин. Іноді меласса ще раз обессахаривается, причому за допомогою гидроксида стронцію в осад випадає сахарат стронцію, якому можна ще раз піддати знецукренню. З жовтуватого цукру- сирцю шляхом рафінування виготовляють білий цукор. Для цього видаляють прилиплий до цукру сироп шляхом обробки чистим концентрованим розчином цукру й промивання водою в центрифузі. З отриманого в такий спосіб білого цукру в результаті повторного розчинення, обробки вапном, вуглекислотою, що знебарвлюють засобами й наступної кристалізації виходить, нарешті, чистий цукор. За назвою «рафінад» грудковий чистий цукор надходить у продаж поряд з менш чистим цукром - напіврафінадом і крупнокристаллическим льодяниковим цукром. Технологія виробництва цукру із цукрового очерету, оброблюваного в тропічних регіонах і утримуючого 12-18 % цукру, мало, чим відрізняється від одержання цукру із цукрового буряка».
Енергоємна тривала переробка таких типових монокультур, як цукровий буряк і цукровий очерет, веде до того, що коштовні компоненти з них зникають, і залишається тільки денатурований калорійний рафінад. По суті справи це «побічний продукт», але завдяки рекламі продукції цукрової й цукропереробної індустрії його продають як повноцінний продукт харчування. Кожний громадянин Російської Федерації споживає в середньому 120160 г цукри в день. Ви можете самі разом із друзями й дітьми порахувати. В 100 г цукри втримується приблизно 360 ккал. Дорослій людині, зайнятому неважкою роботою (російська номенклатура, працівники ИФНС, педагоги, лікарі, судді, прокурори, судові пристави), потрібно щодня 1800-2500 ккал. Надмірне споживання цукру, що становить 16-22 % щоденної потреби в калоріях, не залишається без негативних наслідків. Як же діє рафінований (вилужений) цукор на наш організм?.
Для того щоб цукор міг бути засвоєний організмом, він повинен розщеплюватися. Для цього потрібні ферменти, а вони в цукрі відсутні; у цьому випадку їх повинен поставляти організм, що представляє для нього надмірне навантаження. У результаті ми одержуємо подразнення й запалення слизової оболонки шлунка, підвищений рівень змісту холестерину в крові, склероз коронарних судин і інші хвороби.
Оскільки цукор не містить ні мінеральних речовин, ні вітамінів, він відбирає в організму кальцій і відомий як «викрадач вітаміну В».
Білий цукор не містить білків, жирів, баластових речовин, вітамінів, мінеральних речовин. Він може тільки одне - поставляти організму енергію, на короткий час підбадьорювати його. При цьому значно підвищується рівень цукру в крові (і поряд із цим - вуглеводів, що ненадовго підвищують працездатність організму). Одночасно із крайньою напругою працює підшлункова залоза: вона виробляє інсулін у більших кількостях, щоб понизити рівень цукру.
в крові. Проходять роки або десятиліття, і вона настільки зношується, що не може вже поставляти організму інсулін у достатній кількості, і в результаті розвивається діабет. Тим часом надниркові залози, викидаючи адреналін і кортикоиды, намагаються влагодити хаос, що виник в організмі із- за раптового надходження великої кількості цукру. Але й вони рано або пізно утомлюються працювати на межі й перестають виконувати свої важливі функції (мобілізація організму при раптових стресових ситуаціях, регулювання водного й сольового балансу, підтримка рівня цукру в крові при надмірному споживанні вуглеводів, гальмування запальних процесів і т.д.).
Теоретично цукор у формі глікогену як енергетичного резерву може складироваться в печінці. Однак і цей розумний природний механізм неспроможний перед постійним надмірним надходженням цукру. От ви зїли гарний шматок торта й плиточку шоколаду, запили все лимонадом - і вже спровокували приведення в дію всієї складної системи: виробляється інсулін і швидко знижує рівень цукру в крові; надпочечники роблять усе, що можуть, для протидії цьому, тому що вони обслуговують гликогенное депо (призначене для критичних періодів) і викидають із нього цукор у кров. А ви тим часом стомилися й захотіли підкріпитися чим- нибудь смачненьким - і знову все йде по зачарованому колу. Надмірним споживанням цукру ми без нестатку постійно підстьобуємо ті процеси обміну речовин в організмі, які передбачені для крайніх випадків. Логічним наслідком є такі хвороби, як діабет, ожиріння, атеросклероз, запори, карієс зубів. До речі, карієс розвивається навіть у тому випадку, коли цукор не стосується зубів зовні: пацюка, яким цукор уводили внутрівенно, а не давали через рот, занедужали карієсом так само, як і ті, зуби яких безпосередньо стикалися із цукром. Цукор небезпечний у наступних випадках.
1.
Він порушує роботу інсулінозалежного центра в головному мозку, що регулює потреба в їжі, і ми вже не почуваємо ситості при їжі.
2.
Хронічне підвищення й зниження рівня цукру в крові викликає в нас всі нові приступи ненаситного голоду.
3.
По- видимому, цукор стимулює утворення гомологичного оптиата, що викликає приємні відчуття.