Вірус стійкий до впливу фізико-хімічних факторів. При кімнатній температурі він зберігається до 3 тижнів, у меді до ЗО днів, гнильній масі - 7-10 днів, на стільниках - 80-90 доби, перзі - 10-105 доби.
У воді при температурі 59°С вірус инактивируется протягом 10 хв, на прямому сонячному світлі — 4—7 годин, у меді або гліцерині при температурі— 70—73 °С — 10 хв, у висушеному стані — через 21 добу. При кипятінні вірус гине протягом 40 хв, инактивируется в 0,3 %-ном розчині калію перманганату.
Джерелом інфекції є хворі бджолині родини. Одна хвора предкуколка здатна заразити до 3000 здорових личинок. Личинки заражаються дорослими бджолами при годівлі їхнім інфікованим медом і пергою. УсерединіУльевые дорослі робітники бджоли забруднюють свій ротовий апарат при чищенні комірок стільників, видаленні із гнізда трупів перед-лялечок і стають вирусоносителями. Від хворої бджолиної родини до здорового віруси переносяться блукаючими бджолами й трутнями, бджолами-злодійками, іншими видами комах і інших шкідників медоносних бджіл, при перестановці заражених стільників із хворих родин у здорові, через інфікований пчеловодный інвентар і поїлки, з яких бджоли пють воду як із хворих, так і здорових родин.
Характерні ознаки захворювання. Захворювання реєструється частіше навесні й у першій половині літа (червень) після тривалої холодної погоди при недоліку перги й меду в родинах.
Загиблі личинки розкидані серед здорових по всьому стільнику. Площини стільника здобувають строкатий вид. Кришечки на багатьох комірках із друкованим розплодом злегка запалі з од-їм-двома отворами або вилучені дорослими бджолами зовсім. Усередині таких комірок виявляються ( щолежать на спинці уздовж комірки) злегка витягнуті мертві личинки.
На початку заболева ния личинки стають матовими, вялими,.
водянистими. У вигин ший личинці відбувається дифузія гемолімфи.
(крові) у підшкірну клітковину (клітини тка їй підшкірних.
органів лизируются, расплавля ются й перетворюються в зернистообразную жид кістка), а шкірочка ста новится більше щільної (утвориться щільний ме шочек, заповнений.
зернистої, мутноватобілого цвіту жидкое тью — характерний при знак.
розплоду). На цієї ста дии личинки не мають специфічного заходу, лежать уздовж комірок з піднятим догори головним кінцем. Надалі головний кінець темніє, личинка висихає й здобуває коричневий, а потім і чорний цвіт. Висохлі личинки у вигляді скоринок розташовуються на стінках комірок стільника, легко віддаляються з комірок і мають вигляд китайського черевичка.
Сильні бджолині родини до захворювання менш сприйнятливі, чим слабкі й середні. З настанням головного медозбору ознаки захворювання, як правило, зникають. Однак вони можуть виявитися знову восени поточного або навесні наступних років.
Діагноз установлюють по характерних клінічних ознаках хвороби й лабораторних досліджень патологічного матеріалу за допомогою серологічних реакцій.
Для підтвердження діагнозу в лабораторію направляють шматочок стільника розміром 10 х 15 див з ураженими предкукол-ками.
Міри боротьби. При підтвердженні діагнозу - мешотчатый розплід - на уражену пасіку накладають карантин. Гнізда хворих родин скорочують і утеплюють. Стільники із хворим і загиблим розплодом видаляють (підставляючи в гнізда хворих родин соторамки із друкованим розплодом зі здорових бджолиних родин) і ставлять у вулик-інкубатор. молодих бджіл, Що Вийшли із цього розплоду в інкубаторі, поміщають у ті родини, з яких був узятий розплід. Бджолиних маток у хворих родинах заміняють молодими здоровими матками. Слабкі родини поєднують по двох-трьох в одну. Хворі родини забезпечують необхідною кількістю повноцінний вуглеводний і білковий корми. Бджіл з родин, уражених мешотчатым розплодом, переганяють у чисті продизенфицированные вулики, на продизенфицированные соторамки й