Поки ж бджоляр повинен сам підбирати місце для вивозу пасіки. Які особливості він повинен ураховувати? У Сибіру високий густий ліс (осика, ялиця, береза, сосна, кедр, ялина) не дає бджолам корму. Травянисті медоносні рослини в такому лісі не виділяють нектар, тому що крона дерев затінює їх і перешкоджає фотосинтезу. Крім того, густий і високий ліс заважає бджолам літати на більші відстані. Радіус літа бджіл у такому лісі скорочується в пять-шість разів. Для пасіки більше підходить сильно изреженный або зовсім вирубаний ліс.
Інша справа, якщо ліс липовий (Новокузнецький район). У цьому випадку основний хабарів буде саме з липи, а не із трав. Чим більше ділянка липи, тим більше бджоли зберуть меду. Тому суцільні липняки краще изреженного.
Для кочової пасіки крапки треба розташовувати недалеко від перехрестя доріг і вирубок для високовольтних щогл. У цьому випадку бджоли обслуговують більше значна відстань і площа, чим якщо пасіку розташувати посередине лісу. Дороги й просіки є гарними коридорами для літа, до того ж медоноси, розташовані по краях доріг і вирубок, краще висвітлюються сонцем і більше виділяють нектару. Під високовольтні лінії ліс і чагарник повністю вирубують і там прекрасно ростуть травянисті медоноси.
Немаловажне значення має й рельєф. Порізана ярами й пагорбами місцевість для бджільництва завжди краще, ніж рівнина. На рівній місцевості бджоли, літаючи в радіусі 2-3 км, відвідують корисну площу близько 3 тис. га. У місцевості, порізаної ярами, корисна площа різко збільшується. Крім того, у пересіченій місцевості хабарів буває більше тривалим і стійким.
Гарне місце для пасіки
Тривалість хабар забезпечується нерівномірним розвитком рослин на південних і північних схилах пагорбів, ярів. Якщо на південних схилах рослини перебувають у стадії повного цвітіння, то на північні тільки починається стадія бутонизации. На південному схилі рослина вже відцвітає, а на північному тільки починає цвісти. У результаті той самий медонос цвіте у два рази довше, ніж на рівнині. В изреженной місцевості хабарів буває стійкіше: якщо на південному схилі медонос вимерзне або вигорить від посухи, то на північному через більше пізній розвиток збережеться. У дощову й холодну погоду на південних схилах рослини виділяють більше нектару, чим на північні й на рівнинах.
У Сибіру варто враховувати ще одну важливу особливість. Якщо степ вигорає від посухи, то треба негайно вивозити бджіл у тайгу, де під час посухи можна взяти дуже багато меду. Якщо ж сезон дощовий, то краще вивезти бджіл з тайги в степ, тому що там хабарів буде більше.
У посушливі роки в степовій зоні навіть такі сильні медоноси, якими є буркун, фацелія й гречка, не виділяють нектару. У тайговій зоні температура повітря досягає оптимальної для виділення рослинами нектару, а вологи в цій зоні завжди вистачає, тому тайга в посушливі роки, по вираженню бджолярів, «заливає медом». У такі роки створюються сприятливі умови для розмноження попелицьпадевыделителей, тому в тайзі можна зібрати й квітковий, і падевый мед.
За нашими спостереженнями в Гірської Шории рясний збір падевого меду буває з липи, осики, ялиці, шелюги, рокити, верболаза, шелюги, верби сивуватої, кузовницы. В інших районах Кемеровської області, Мариинской тайзі, Томській області, Барзасской тайзі, районах Салаирского кряжа, куди входять і райони Новосибірської області, основними деревами й чагарниками, на яких тли виділяють