Поки ж бджоляр повинен сам підбирати місце для вивозу пасіки. Які особливості він повинен ураховувати? У Сибіру високий густий ліс (осика, ялиця, береза, сосна, кедр, ялина) не дає бджолам корму. Травянисті медоносні рослини в такому лісі не виділяють нектар, тому що крона дерев затінює їх і перешкоджає фотосинтезу. Крім того, густий і високий ліс заважає бджолам літати на більші відстані. Радіус літа бджіл у такому лісі скорочується в пять-шість разів. Для пасіки більше підходить сильно изреженный або зовсім вирубаний ліс.
Інша справа, якщо ліс липовий (Новокузнецький район). У цьому випадку основний хабарів буде саме з липи, а не із трав. Чим більше ділянка липи, тим більше бджоли зберуть меду. Тому суцільні липняки краще изреженного.
Для кочової пасіки крапки треба розташовувати недалеко від перехрестя доріг і вирубок для високовольтних щогл. У цьому випадку бджоли обслуговують більше значна відстань і площа, чим якщо пасіку розташувати посередине лісу. Дороги й просіки є гарними коридорами для літа, до того ж медоноси, розташовані по краях доріг і вирубок, краще висвітлюються сонцем і більше виділяють нектару. Під високовольтні лінії ліс і чагарник повністю вирубують і там прекрасно ростуть травянисті медоноси.
Немаловажне значення має й рельєф. Порізана ярами й пагорбами місцевість для бджільництва завжди краще, ніж рівнина. На рівній місцевості бджоли, літаючи в радіусі 2-3 км, відвідують корисну площу близько 3 тис. га. У місцевості, порізаної ярами, корисна площа різко збільшується. Крім того, у пересіченій місцевості хабарів буває більше тривалим і стійким.
Гарне місце для пасіки
Тривалість хабар забезпечується нерівномірним розвитком рослин на південних і північних схилах пагорбів, ярів. Якщо на південних схилах рослини перебувають у стадії повного цвітіння, то на північні тільки починається стадія бутонизации. На південному схилі рослина вже відцвітає, а на північному тільки починає цвісти. У результаті той самий медонос цвіте у два рази довше, ніж на рівнині. В изреженной місцевості хабарів буває стійкіше: якщо на південному схилі медонос вимерзне або вигорить від посухи, то на північному через більше пізній розвиток збережеться. У дощову й холодну погоду на південних схилах рослини виділяють більше нектару, чим на північні й на рівнинах.
У Сибіру варто враховувати ще одну важливу особливість. Якщо степ вигорає від посухи, то треба негайно вивозити бджіл у тайгу, де під час посухи можна взяти дуже багато меду. Якщо ж сезон дощовий, то краще вивезти бджіл з тайги в степ, тому що там хабарів буде більше.
У посушливі роки в степовій зоні навіть такі сильні медоноси, якими є буркун, фацелія й гречка, не виділяють нектару. У тайговій зоні температура повітря досягає оптимальної для виділення рослинами нектару, а вологи в цій зоні завжди вистачає, тому тайга в посушливі роки, по вираженню бджолярів, «заливає медом». У такі роки створюються сприятливі умови для розмноження попелицьпадевыделителей, тому в тайзі можна зібрати й квітковий, і падевый мед.
За нашими спостереженнями в Гірської Шории рясний збір падевого меду буває з липи, осики, ялиці, шелюги, рокити, верболаза, шелюги, верби сивуватої, кузовницы. В інших районах Кемеровської області, Мариинской тайзі, Томській області, Барзасской тайзі, районах Салаирского кряжа, куди входять і райони Новосибірської області, основними деревами й чагарниками, на яких тли виділяють падь, є осика (особливо молоді деревця), верба шелюга, верба рокита, верболаз, шелюга, чернотал, верба сивувата, верба конопельна, верба сибірська, ялиця.
Сила хабар падевого меду в різний час у Сибіру відзначалася досить високої. Так, у липовій зоні Гірської Шории контрольний вулик показував максимальний прибуток у день 11 кг, а збір меду в середньому на бджолину родину склав по 70 кг. У Барзасской тайзі контрольний вулик показував збір падевого меду з осики і ялиці по 6-7 кг у день.
Для зимівлі бджіл падевый мед зовсім непридатний, тому якщо його не замінити цукром, те бджолині родини загинуть. Так, узимку 1969 - 1970 р. у Кемеровській області тільки в суспільному секторі загинуло понад 2 тис. бджолиних родин, а взимку 1974-1975 р. від падевого меду в суспільному секторі загинуло 11 тис. бджолиних родин.
Падевый мед, зібраний бджолами з різних рослин (отже, від різних видів попелиць), сильно відрізняється по кількості цукрів, амінокислот, мінеральній складу. Чистий падевый мед з осики темний, що зовсім не пахне медом, має присмак і запах яблучного джему. Падевый мед з вербових рослин найчастіше має ясно-коричневий колір із приємним ароматом.
Чистий падевый мед буває тільки в роки великого його збору й поганого збору квіткового. Найчастіше бджоли збирають суміш падевого меду із квітковим. Такий мед має приємний вигляд і аромат, що вводить бджолярів в оману. Вони вважають, що це квітковий мед і залишають його для зимівлі, отчого пасіка або гине, або бджоли виходять із зимівлі сильно опоношенными й ослабленими. Особливо неможливо визначити смак падевого меду, зібраного з вербових чагарників з домішкою нектару з дягеля сибірського. Навіть невелика доза його надає меду прекрасний аромат і вид і він сприймається, як чистий квітковий. Падевый мед з вербових особливо згубний для бджіл.
Падевый мед, зібраний з ялиці (за рубежем його називають ялиновим), чорний як дьоготь і не має медяного смаку. Чисті падевые меды з ялиці, осики й навіть із вербових реалізувати населенню досить складно, тому що вони не мають традиційного медяного смаку, хоча саме ці меды для харчування людини значно корисніше, ніж будь-який квітковий. Чистий падевый мед гарний при лікуванні гастритів, виразки шлунка, недокрівї й інших хворобах. Не випадково такий мед цінується за рубежем у три рази дорожче чистого квіткового. Щоб такі меды доходили до населення в натуральному виді, необхідно організувати розфасовку безпосередньо на пасіці із вказівкою на етикетці, чим цей мед особливо корисний.
Звичайно бджолярі уникають збору падевого меду, але таке відношення до нього неправильне. Необхідно повністю використовувати хабарів падевого меду, але весь выкачивать для себе, а бджолам замість скармливать цукор.
Вибором місця для кочової пасіки повинні займатися фахівці контори бджільництва, а якщо є наукові установи в даній області, те варто залучати для цієї мети й наукових співробітників. Вони повинні обстежити перспективні по медозборі райони, скласти спеціальні карти й після цього рекомендувати місце для кожного господарства області.
Можна вивозити бджіл на період цвітіння жовтої акації з Ленинск-Кузнецького, Промышленновского, Топкинского, Беловского, Юргинского районів у місця з більшими заростями цього медоноса в Кемеровському, Яшкинском, Крапивинском, Маріїнськім, Ижморском, Тяжинском, Чебулинском, Новокузнецьком районах.
При виборі місця треба враховувати, щоб пасіка перебувала недалеко від джерела води: джерела, струмка річки. Якщо ж місце збору меду дуже гарне, а води ні, тоді варто піти на те, щоб завозити її у флягах або в спеціальному посуді.