Для характеристики вологості повітря найбільше часто використовують наступні показники:.
1) абсолютну вологість — маса водяної пари в одиниці обєму, г/м
;.
2) відносну вологість - відношення кількості водяних пар у повітрі при даній температурі до тої кількості водяних пар, які потрібні для повного насичення повітря при цій же температурі, %.
Для пасивного зимового періоду життя бджолиної родини характерна висока нерівномірність розподілу водяних пар у їхнє житло. Зміст водяних пар у житло зимуючих бджіл істотно розрізняється як у межах обсягу самого зимового клубу, так і у вільному внутриульевом просторі.
У зимовому клубі найбільша кількість водяних пар локалізується в зоні теплового центра. У міру видалення від нього до летковому отвору й до нижньої частини гнізда відбувається різке падіння вологості. Вона зменшується й нагору від теплового центра.
Ступінь насичення повітря водяними парами в різних зонах гнізда, зайнятих бджолами й вільних від них, залежить від температури й вологості зовнішнього повітря, що надходить у житло, швидкості його руху при надходженні, а також від фізіологічного стану бджіл. На початку зимівлі при температурі зовнішнього повітря в межах ПРО "З абсолютна вологість повітря в різних частинах вулика коливається від 10 до 20 г/м , що відповідає відносній вологості від 38 до 70%. Поява розплоду в другій половині зимівлі веде до підвищення нижньої границі зазначеного діапазону коливань вологості. Його верхня границя істотно зміщається нагору лише в завершальний період зимівлі (Єськов Е.К., 1991).
У широких межах спостерігаються коливання вологості повітря в тій частині житла, що не зайнята бджолами, особливо в зоні, повязаною з льотком. У цій частині гнізда, у тому числі й у межрамочных просторах, не зайнятих бджолами, насичення повітря водяними парами змінюється відповідно до коливань зовнішньої температури й вологості.
Зміна зовнішньої температури й вологості зовнішнього повітря значно впливає також на зміст водяних пар у задньої стінки. Вологість повітря в цій частині житла нерідко підтримується на рівні насичення. Це приводить до того, що при зниженнях температури відбувається конденсація пари, що випадає у вигляді води (при позитивних зовнішніх температурах) або у вигляді інею (при негативних температурах).
Конденсат може скапливаться у великій кількості не тільки на дні й задній стінці, але також на звернені до неї ділянках стільників і рамок, у результаті чого на деревині й стільниках починають розвиватися цвілеві грибки. Насичення деревини вологою за рахунок її безпосереднього контакту з водою може перевищувати (і часто перевищує) межа гигроскопичности деревини 30%, оскільки в цій ситуації деревина після повного її насичення звязаною вологою починає насичуватися й вільною вологою. У вуликах неблагополучно зимуючих родин до кінця зимівлі вологість окремих ділянок деревини може перевищувати 50% (як у свежесрубленной деревини).
Наявність у вулику наскрізної вентиляції у відомій мері перешкоджає утворенню й скупченню конденсату.
Серед різних зон житла, не зайнятих бджолами, найбільшою стабільністю вологовмісту відрізняється його верхня частина, особливо зона, розташована над тепловим центром клубу. Для цієї зони характерно також високий зміст водяних пар, кількість яких звичайно набагато вище, ніж в інших вільні від бджіл місцях.
Е.К. Єськов (1991) наводить дані, на основі яких побудований графік зміни змісту водяних пар у центрі над верхньою частиною зимуючого клубу бджіл в 12-рамковому вулику в ході зимівлі (мал. 3.20).
Зміст вологи у вулику піддається також і добовим коливанням. Так, відносно невеликі добові коливання температури й абсолютної вологості зовнішнього повітря приводять до значних змін вологості в різних зонах гнізда. Ці коливання особливо