Європейський гнилец

Європейський гнилец

Європейський гнилец (гнилец відкритого розплоду, доброякісний гнилец, кислий гнилец) — захворювання відкритого розплоду у віці 3—4 днів, викликуване стрептококом плютон, бацилами альвей і орфеус.
Збудники мають різну стійкість до фізико-хімічних факторів. Стрептокок плютон зберігається у висушеному виді при кімнатній температурі протягом 17 мес, у перзі протягом 6 мес., стільниках і меді - біля року, поза вуликом до півтора років, у сухому вмісті середнього відділу личинки й скоринках (висохлих личинках у комірках стільників) - до З років; 3 %-ный розчин однохлористого йоду вбиває збудника хвороби за 20 хв, 5 %-ныи розчин пер манганиту калію - за 1 хв, пари формаліну - за 30 хв, 2 %-ныи розчин хінозолу - за 10 хв.
Суперечки бацил альвея й орфеус стійкі однаково. У висохлих скоринках личинок вони зберігаються більше 20 років, у меді - 450 днів, у перзі й медо-перговой суміші- 171 день.
353.
12. Я-123.
При впливі сонячної радиадии інтенсивністю від 522 до 607 калорій див
/доба збудники гинуть протягом 10 доби; при кипятінні спори гинуть через 30 хв, в 5 %-ном розчині перманганату калію — через 60 хв, в 2 %-ном розчині хлораміну — через 6—12 годин, в 1 %-ном розчині хінозолу — через 5 хв, в 10 %-ном розчині хлорної перевелися — через 30 хв.
Основним джерелом інфекції є хворі бджолині родини, у яких хворобу поширюють молоді бджоли. При чищенні комірок стільників від загиблих личинок збудник захворювання попадає в організм бджоли, на поверхню хоботка, щелеп і розноситься по всьому гнізду, заражаючи мед, пергу, віск. Як і при американському гнилизні більшу роль у заметі збудника європейського гнилизна й поширенні хвороби грають бджоли-злодійки, трутні, загальні поїлки й годівниці для бджіл, мед і перга із хворих родин. Переносниками хвороби можуть бути й бджолярі, що працюють із хворими й здоровими родинами й пользующиеся тими самими інструментами, інвентарем, санітарним і захисним одягом, рушником без попередньої їхньої дезінфекції. Поширенню хвороби сприяють воскова міль і інші шкідники й паразити медоносних бджіл.
Характерні ознаки захворювання. Найбільш часте захворювання виникає в бджолиних родинах наприкінці травня - серпні. Розвитку захворювання сприяють фактори, що привертають, - недолік меду й перги й поворотні холоди. Збудник із бджолиним молочком, медом і пергою (кормами) попадає в травний тракт личинки, де дуже швидко розмножується. Через двоє діб після зараження личинки починають поводитися неспокійно, помітно змінюючи своє положення в комірці, що є характерною ознакою європейського гнилизна. Захворілі личинки . здобувають вялу консистенцію, втрачають властивий їм перламутровий цвіт і стають жовтуватими. Запах загиблих личинок кислий. Гниюча маса поступово підсихає й утворить бурі або темнобурі скоринки, що легко віддаляються з комірки. При огляді соторамок із хворими й загиблими личинками спостерігається строкатість розплоду.
Діагноз установлюють на підставі эпизоотологи-ческих і клінічних показників і підтвердження лабораторним дослідженням, крім американського гнилец, па-рагнилец, мешотчатый розплід.
Для підтвердження діагнозу в лабораторію направляють шматочок стільника (10 х 15 див) з ураженим розплодом.
Міри боротьби. Істотне значення для профілактики
Личинки, що загинули від європейського гнилизна:.
1 — здорова; 2 і З — хворі личинки; 4,5,6— зміщені зі своїх місць загиблі личинки; 7,8,9 — висихання загиблих личинок; 10 і 11 — скоринки загиблих і висохнувших личинок
європейського гнилизна має попередження замету інфекції на пасіку. Для цього необхідно містити на пасіках сильні родини, забезпечувати їхніми високоякісними кормами в необхідній кількості, добре утеплювати. Навесні (після виставки бджіл із зимовника) гнізда їх скорочують до числа соторамок, на яких вони перебувають. Стільники, що залишаються для формування гнізда, зрушують на середину вулика, а вільний простір між соторамками й стінками вулика заповнюють утеплювальним матеріалом, утеплюють гнізда й зверху. Бджіл забезпечують чистою питною водою з додаванням у неї 0,5 % хлористого натрію (повареної солі).
На пасіках виділяють (відбирають) стійкі до гнилизну родини, не допускають близкородственного розведення, для чого маток заміняють через кожні 2—3 роки матками інших здорових пасік. Необхідно також щорічно обновляти не менш 1/4 стільників, не допускати на пасіці бджолиного злодійства, постійно вести боротьбу з восковою міллю й іншими шкідниками, що паразитують у вулику. Мед, віск, пергу від хворих родин необхідно зберігати в не доступні для бджіл місцях, дотримувати на пасіці й у вуликах належний санітарний порядок.
Лікування бджолиних родин від європейського гнилизна антибіотиками й противогнильцовыми пастами проводять так само, як і при американському гнилизні. Оптимальна ж доза эндо-фарма при європейському гнилизні становить 1 г на 1 л цукрового сиропу концентрацією 1:1. На одну вуличку бджіл щільної посадки досить 150-200 мол лікувального сиропу. Сироп заливають у стільники, які ставлять безпосередньо до соторамкам із бджолами, тому що за діафрагмою й «на волі» бджоли лікувальну підгодівлю беруть погано. Лікувальну дозу підгодівлі задають протягом 5 днів підряд, потім роблять пятиденна перерва й знову 5 днів дають лікувальний цукровий сироп. Щоб вилікувати бджіл від європейського гнилизна за допомогою эндофар-ма, звичайно досить одного курсу лікування.
Вулики, пчеловодный інвентар, пасечное встаткування й обєкти, санітарний і захисний одяг і ін. дезінфікують так само, як і при американському гнилизні; мед застосовують тільки для харчових цілей (підгодовувати їм бджіл не можна), віск використовують на технічні цілі.