На четвертий день бджола перший раз вилітає з вулика. Поле триває всього кілька мінут, іноді навіть секунд. Молода бджола запамятовує фарбування житла (вулика) і очищає кишечник. Із цього часу вона вилітає щодня, причому з кожним разом польоти стають длиннее й довше. Під час польотів у бджоли зміцнюють мязи, крім того, вона запамятовує околиці пасіки.
З першого вильоту бджола сама бере мед з осередків, хоча але колишньому не упускає можливості одержувати корм від інших робочих бджіл. Часто й помногу їсть пилок (особливо до 10денного віку), що бере із запасів у гнізді. Пилок необхідний їй для розвитку верхнечелюстных залоз. У цей час вона годує личинок старшого віку кашкою (мед, розведений водою й змішаний з пилком, або нектар з пилком). Як тільки її верхнечелюстные залози почнуть функціонувати (приблизно з 5-го до 10го дня після народження), вона припиняє вигодовувати личинок старшого віку й приймається за годівлю личинок молодшого віку. Із цього часу бджола стає годувальницею. Вона годує молочком перші три дні личинок робочих бджіл, трутнів і пять днів - маткову личинку, який дає корм із запасом, щоб вона могла харчуватися під час прядіння кокона.
Виховують личинок бджоли-годувальниці. Для вирощування однієї-єдиної личинки, що доглядає за нею бджолам доводиться заглядати в осередок дві-три тисячі разів (на думку деяких авторів - навіть до шести тисяч разів і більше). Одна бджола- годувальниця може вигодувати тільки дві-три личинки, однак це не виходить, що певна бджола годує лише певну личинку. Кожну личинку годують сотні бджіл.
До кінця ульевого періоду, приблизно на 10-11 день, бджола літає вже по 10-15 мінут і добре запамятовує за цей час місце, де коштує її рідний вулик, місцевість довкола нього. Надалі орієнтовні польоти вона робить щодня, тому в неї зявляються обовязки, повязані з перебуванням поза вуликом, тобто наступає другий період її життя. У цей час у бджіл припиняється виділення молочка й починається виділення воску, тому з 10- 12-го по 20-й день вони будують стільники. Крім того, вони приймають від літних бджіл нектар і переробляють його в мед, ущільнюють принесені й скинуті в осередки обніжжя, підтримують чистоту у вуликах, підбирають на дні сміття, мертвих бджіл, трутнів, виносять і кидають їх подалі від вулика, іноді на відстань до 100 м, охороняють гніздо (сторожать у льотка), беруть участь у регулюванні температури гнізда, коли холодно - гріють, пекуче прохолоджують.
З 20-го дня після народження наступає третій період життя робочої бджоли: вона стає складальницею. Бджола вилітає за взятком, шукає й приносить нектар і пилок квіток. У погану погоду бджоли-складальниці не вилітають із вулика. Нічого не роблячи, вони перечікують непогоду.
Звязок всіх особин родини здійснюється через маткову речовину, «суспільний шлунок» і «суспільний мозок». За добу бджола передає що-небудь іншим бджолам або одержує від них не менш 25 разів. Під час передачі їжі бджоли дають один одному й маткова речовина, що виділяє матка верхнечелюстными залозами. У загальному обміні речовин бере участь і бджолиний розплід. Після дачі личинці корму, бджола облизує її, одержуючи феромон, що діє як феромон матки. Маткова речовина виділення личинок діють на робочих бджіл як тимчасові стерилізатори. Поки бджоли одержують ці речовини, у них не функціонують яєчники. При відсутності маткової речовини бджоли закладають маточники й виводять собі нову матку, а при відсутності ще й расплодного речовини починають годувати один одного молочком, у них починають функціонувати яєчники й вони стають бджоламитрутівками.
Поділ функцій між особинами (матка тільки кладе яйця, робочі бджоли збирають корм, охороняють гніздо й виконують всі виховні функції; трутні виконують функції самців і беруть участь у тепловому балансі родини) привело до того, що в бджолиній родині всі залежать друг від друга й ніхто не може жити поодинці. У процесі природного добору в особин виробилися ознаки, коштовні для родини, але часто смертельні для самої особини. Наприклад, бджола-охоронниця жалить ворога й гине, тому що не може витягти зі шкіри ворога жало. Жало виривається із черевця із частиною нутрощів, з отрутними залозами й нервовим вузлом. Сама бджола через якийсь час умирає через втрату крові, тому що кров у неї не свертывается й через ранку випливає. Але в тілі ворога залишаються нервовий вузол, що управляє дією жала; отрутні залози, звязок з якими не порушується, і отрута накачується в ранку, продовжуючи разити ворога. Щоб бджола жертвувала собою заради родини, вона позбавлена страху й болю. Родині, що складається з 40-100 тис. бджіл, загибель декількох марних самок не наносить помітного збитку й родина продовжує жити.