Сітка не тільки дає можливість вільно проходити повітрю, але й додатково створює простір над рамками в 5-6 див. При сильному занепокоєнні бджоли выкучиваются зверху рамок і тим самим рятуються від запарювання.
Двухкорпусные, багатокорпусні й вулики з магазинами перевозити неможливо, якщо не скріпити їхній один з одним в одне ціле так, щоб корпуси й магазини не рухалися.
Найчастіше скріплюють корпуса перед кочівлею планками або дощечками за допомогою цвяхів. Таке скріплення надійно, але при систематичному перевезенні доводиться часто забивати у вулики цвяхи й вони швидко виходять із ладу. Крім того, коли забивають цвяхи, то додатково турбують бджіл, отчого вони стають злими й бджоляру важко працювати на такій пасіці.
Багато- і двухкорпусные вулики можна скріплювати за допомогою шарнірів. До передньої й задньої стінки кожного корпуса прибивають по двох навісу так, щоб отвору шарнірів нижнього корпуса були на рівні верхнього й коли треба скріпити вулики, то через ці отвори пропускається штир. Те ж робиться й у передньої стінки, у результаті чого корпуса будуть міцно скріплені, що спрощує роботу бджоляра.
Дуже зручні для скріплення корпусів рамки із пряжками. Роблять їх із прогумованого полотна або з товстої еластичної гуми. Користуватися ременями просто й скріплення вуликів виробляється швидше, ніж металевими стрічками. Бджоляру необхідно виготовити ремені, добре освоїти цей вид кріплення й застосовувати при кочівлі.
Після навантаження вуликів на автомашину або тракторний візок необхідно швидко й міцно погодити їх. Якщо звязувати мотузкою, то на це йде більше часу, чим на навантаження. Щоб уникнути труднощів, необхідно на пасіці мати постійно трохи строп-сіток.
Хронометруючи роботи, ми встановили, що стропсеткой вивязують у шість разів швидше, ніж мотузкою, і якість звязування значно краще.
Стропсетку звязують так. Спочатку робиться каркас у вигляді чотирикутника з товстої мотузки. До кожного (куту й до кожної сторони привязують по двох мотузки, які використовуються для кріплення сітки до кузова (довжина кінців-2 м, розмір каркаса 4X3 м). По середині каркаса уздовж і поперек привязывается ще по 2 мотузки, між ними вяжуться мотузки потоньше (15 мм) з таким розрахунком, щоб вийшли осередки 30X25 див.
Товсту мотузку замість вузлів краще привязати на стиках до кілець. Під час кріплення сітки до кузова машини кільця служать як би блоками. Вони є основою стропсетки й дозволяють легко замінити будь-яку її частину, що зносилася.
Загальна площа стропсетки 12 м
. Це дозволяє погодити вулики на будь-якій машині.
Стропсетка не тільки сприяє швидкому й надійному закріпленню всіх вуликів у машині, вона також може служити для встаткування тимчасових навісів на кочовій пасіці. Для цього її досить натягнути на коли або між деревами й накрити толем або скошеною травою.
На кочовій пасіці необхідно мати гарну будку, у якій можна вкритися від холоду, дощу, а також працювати, відпочивати. У наметах, коли йде сніг (а в Сибіру це не так вуж рідко), холодно, а вдень занадто пекуче. У будці можна встановити ліжка, столи. Зручно мати залізну грубку для топлення її в холодний час.
У цей час є багато конструкцій будок і давати докладний опис їхнього пристрою навряд чи необхідно. Відзначимо тільки загальні вимоги. Будка повинна бути легкої й розбірної. Деталі її треба робити так, що б будь-яку частину можна було підняти й занурити вдвох Складання й розбирання будки не повинна займати багато часу. Вона повинна (у деталях) входити в кузов вантажної автомашини.
Усередині будки треба мати готові відкидні, як у вагоні, полки, замість ліжок, і два столики: один для роботи, іншої для обіду.
Бджолярі їдуть із будинку на кочівлю на кілька місяців. Щоб вони і їхні помічники могли нормально працювати, необхідні гарні побутові умови. Створити їх багато в чому допоможе кочова будка, що тимчасово стане для них житловим будинком.
Замість кочових будок дуже зручні приміщення, улаштовані з кузовів списаних автобусів. Салон великого автобуса використовують так. Одну половину разом з кабіною шофера пристосовують для житла, де робляться відкидні полки, як у вагонах, установлюється стіл для їжі й стіл для роботи. Посередине автобуса роблять душову. На даху встановлюється бак з водою, у якому вона постійно буде нагріватися сонцем. За душем друга половина автобуса обладнається для відкачки й зберігання меду, запасів вощини, суши, медогонки й інвентарю.
У цей час широко пропагують воза на автопричепах. Варіантів дуже багато, на деякі видані авторські посвідчення, але промисловість їх так і не випускає. Зміст варіантів загальний: два автопричепи зєднують довгими швелерними балками, на яких установлюють у два ряди бджолині родини. Покладено такі ози оснащувати гальмами, стоп-сигналом, одержати на нього номер у ДАІ й дозвіл на користування. Найчастіше цього не роблять і змушені користуватися ними з порушеннями правил дорожнього руху. На таких возах на все літо встановлюють бджолині родини й перевозять до полів медоносних рослин, не знімаючи з возів Після закінчення хабар воза чіпляють за автомашину або трактор і відвозять на постійне місце.
Вартість саморобних возів досить висока, але варто помітити, що хоча на них і заощаджується час при навантаженні, то більше губиться при догляді за бджолами, т. до, робити це дуже незручно. До того ж, під час перевезення на них бджіл у тайгу піднімається такий пил, що майже вся вона летить на вулики.