Однак перш ніж ми почнемо докладно розглядати, як правильно пофарбувати вулик, розповім про те, що відбувається в деревині під шаром олійної фарби.

Після висихання фарба щільно закупорює судини цревесины, і вона стає непроникної для вологи. Якщо чосмотреть на пофарбований вулик зовні, то виходить, ароде, нормально: вулик стає захищеним від зовнішньої атмосферної вологи, бджолам легше орієнтуватися, так л зовнішній вигляд вулика поліпшується. Але виявляється, що під :лоем олійної фарби інтенсивно розвиваються микроор--анизмы, які руйнують деревину й скорочують строк :лужбы вулика*.

А тепер давайте подивимося на пофарбований вулик зсередини. Що в результаті фарбування виходить? Деревина, відбуватися в такому «бутерброді» узимку? Накопичується в деревині внутриульевая волога дійде до непроникної плівки, і після цього деревина перестане поглинати вологу. Надлишкова внутриульевая волога при відповідних температурах почне конденсуватися у воду або іній, скапливаясь в основному в нижній частині вулика. А що могло бути, якби зовні вулика була відсутня непроникна плівка? У цьому випадку внутриульевая волога при низькій відносній вологості зовнішнього повітря буде віддалятися настільки завгодно довго через зовнішню поверхню вулика. Необхідно відзначити, що протягом більшої частини часу зимівлі відносна вологість зовнішнього повітря буває нижче вологості усередині вулика. З урахуванням цього факту незабарвлений вулик під час зимівлі міг би видаляти із гнізда більше вологи, чим пофарбований.

Установлено, що влагопроницаемость одного тільки шару фарби в 2,4 рази нижче, ніж у незабарвленої дошки товщиною 40 мм. Розрахунки показують, що через незабарвлену стінку вулика за 6 місяців зимівлі назовні проникає 6,8 кг внутриульевой вологи, у той час як через пофарбовану - усього 2,8 кг, тобто 40% від потенційно можливої (Суходолец Л.Г., 2000).

Ще в 1925 р. B.C. Райковский повідомляв про те, що бджоли в незабарвлених вуликах, особливо під навісами, зимують краще, ніж у фарбованих, і призивав бджолярів не красити вулики. Однак сьогодні більшість бджолярів все-таки красять вулики. Про те, як це зробити краще, буде розказано далі.

Сигнальна функція цвіту вулика. В основі сигнальної функції фарбування вулика лежить уроджена здатність бджіл розрізняти цвіту.

Що стосується помітних бджолами квітів, то в літературі можна зустріти самі різні варіанти інформації із цього питання. От узагальнення тільки деякої такої інформації (табл. 1.7).

Джерела:.

1.

Лебедєв В.И., Билаш Н.Г. Біологія медоносної бджоли. - М.: Агропромиздат, 1991.

2.

Таранів Г.Ф. Анатомія й фізіологія медоносних бджіл. - М.: Колосся, 1968.

3.

Комісар А.Д. Високотемпературна зимівля медоносних бджіл. - Київ: НІ 111 «Лабораторія біотехнологій», 1994.

4.

Лаврехин Ф.А., Панкова СВ. Біологія медоносної бджоли. - М.: Колосся, 1983.

5.

Ковальов А.М. і ін. Підручник бджоляра. - М.: Колосся, 1970.

До цьому варто додати, що К. Фриш (1955) рекомендував для фарбування вуликів використовувати чотири цвіти: білого, синього, жовтого й чорний, а Г.Ф. Таранів у згаданій вище книзі пише: «...бджоли при необхідності вибору віддають перевагу блакитній і синій квіткам». І далі: «...У блакитних і синіх вуликах родини бджіл зібрали на 10% більше меду, чим у зелених, і на 5% більше, ніж у білих вуликах».

Практичному бджоляру, найчастіше далекому від науки, дуже складно орієнтуватися в цій неоднозначній інформації. Мені ж представляється, що найбільш аргументовано пропозиції А.Д. Комісара, оскільки зроблені вони були після численних натурних експериментів і узагальнень результатів з метою їхнього практичного застосування. Отож, рекомендації ці такі: використовувати для фарбування вуликів тільки наступні кольори: 1) білий або синій (але не одночасно), 2) жовтий, 3) «алюмінієвий» (цвіт поверхні будь-якого білого металу або фарби «серебрянка» на нітролаку), 4) чорний або червоний, але при цьому через можливий перегрів вуликів темні кольори й особливо чорний не рекомендуються для застосування. Не

рекомендується також застосування інших квітів, зокрема, зеленого.

У контексті розглянутого питання істотно ще одне припущення А.Д. Комісара: «...цвіт для бджіл - другорядний орієнтир ... а прихильність оточуючих вулик предметів - першорядний».

Підтвердження цьому факту кожний спостережливий бджоляр неодноразово знаходив у своїй практиці. Так, при переселенні бджіл у новий вулик далеко не завжди цей вулик пофарбований так само, як і старий, однак це не приводить до сильної дезорієнтації більшості бджіл, якщо вулик залишається на старому місці. І навпаки, якщо вулик забрати або відсунути на відстань більше 2 м від старого місця стояння, то абсолютна більшість бджіл буде прилітати на старе місце, хоча там і немає вулика. Тобто переважної в навігаційній памяті бджоли є місце розташування вулика, а ще точніше — льотка, привязане до прилеглих орієнтирів, а потім уже — цвіт вулика.

Виходячи з того, що цвіт є допоміжним, а не основним орієнтиром, можна рекомендувати фарбування вулика здійснювати в такий спосіб. Весь вулик красити потрібно світлої (бажано повітропроникної) фарбою будь-якого цвіту з метою зменшення перегріву вулика на сонце. Окололетковое простір і прилітну дошку красити в різні кольори, добре помітні бджолами.

З огляду на, що бджоли здатні розрізняти певні фігури (Ковальов A.M. і ін., 1970) і (Лаврехин Ф.А. і ін., 1983), для більше надійного орієнтування в районі прилітної дошки можна вішати знімні бирки, на яких зображені ці фігури (мал. 1.40).

Бджоли також добре розрізняють фігури у вигляді квіток з кількістю пелюстків 3,5,6 і 8.

Виготовлені в достатній кількості бирки навішуються на кожний вулик так, щоб у двох поруч розташованих вуликах минулого бирки з різними зображеннями. Якщо зявиться необхідність перемінити вулик, бирку закріплюють на новому вулику. Цвіт зображення на бирках повинен бути контрастним стосовно цвіту поверхні, на яких вони будуть висіти.

Мені здається, що введення додаткової орієнтації по фігурах особливо актуально для багатомісних нуклеусів.

Що стосується повітропроникної фарби, то існують її готові форми - г-г- фарба «Пинотекс». Крім того, таку фарбу можна приготувати й самостійно - відомі рецепти «шведської» і «фінської» фарби (Корж В.Н., 2001). Однак готування цих фарб досить складно, а «Пинотекс» дорогуватий.

Рецепт гранично простій у готуванні й дешевій повітропроникній фарбі мені вдалося знайти в «Російському пчеловодном листку» № 1 за 1906 рік: «Розтерти охру й додати молоко до густоти звичайної фарби. Сушити обовязково на сонце. Для зміни цвіту можна додавати невелика кількість білила, сурику. Фарба ця добре охороняє вулики від гниття й вогкості, не змивається дощем, незабаром сохне, не закупорює пори дерева, подібно олійній фарбі, має гарний матовий вид і дуже дешева».

У якості колеров для всіх цих фарб можна використовувати сухі водорозчинні фарби, синьку або гуаш.

Ще один рецепт натуральної творожно-вапняної фарби можна знайти в журналі «Бджоляр - практик» № 3 за 1929 рік: «Загасити вапно, додати до неї стільки ж нежирного сиру, добре розтерти й розвести злитої при гасінні перевелися водою до густоти сметани. Подцвечивать мінеральними водорозчинними колерами».

Є відомості про те, що у вуликах, пофарбованих олійними фарбами, що дають відблиски, родини завжди слабкіше, ніж у вуликах з матовим фарбуванням. Приблизно, ослаблення родин відбувається тому, що відблиски сонця на стінках вуликів дезорієнтують бджіл, і вони злітають в інші вулики.

Не дають відблисків, довговічні, стійкі до атмосферних впливів і прості у використанні сучасні акрилові фарби. Особливо надійні й довговічні фасадні акрилові фарби. Ці фарби не токсичні, швидко сохнуть, що дозволяє красити вулики навіть тоді, коли в них перебувають бджоли. У такому випадку підготовку й фарбування вулика краще робити ввечері, а безпосередньо перед фарбуванням окололеткового простору краще закрити льоток, попередньо забезпечивши гарну вентиляцію гнізда. Улітку акрилова фарба сохне не більше 1 години, після чого льоток потрібно відкрити.

Розчинником для акрилових фарб є вода, тому змінювати цвіт фарби можна шляхом додавання водорозчинних пігментів: гуаші, синьки, сухих водорозчинних колеров та ін.

Надійність і довговічність покриття вулика у великому ступені залежить від якості підготовки поверхні вулика до фарбування. Після ретельного очищення поверхні невеликі раковини й тріщини треба зашпаклювати акриловою шпаклівкою, а через 2 години, коли шпаклівка висохне, поверхня вулика варто зашліфувати дрібним наждаковим папером.

Перед фарбуванням вулика будь-якою фарбою, і особливо якщо він виготовлений з деревини хвойних порід, вулик треба добре змочити оцтом. Така обробка дозволяє розчинити на поверхні дошки залишки деревної смоли, що буде сприяти кращому прилипанию фарби, а також дезінфікувати поверхня, що буде сприяти збільшенню терміну служби вулика.

Захист гнізда від перегріву. Температура усередині вулика залежить від багатьох причин, однієї з яких є цвіт фарбування вулика.

З фізики відомо, що ступінь нагрівання пофарбованої поверхні сонячними променями залежить від цвіту фарбування. Вплив цвіту вулика на ступінь його нагрівання на відкритій місцевості було досліджено в натурному експерименті. Як еталон використовувався вулик білого цвіту, у якому в середньому за день темлература становила під дахом 28 °С, усередині вулика — 27 °С (Нестерводский В.А., 1971).

Результати цього експерименту представлені в табл. 1.8.

Наведені дані підтвердили відому закономірність, відповідно до якої, більше темна поверхня завжди нагрівається сильніше, ніж світла. Звідси треба очевидна рекомендація не красити вулики в червоний і чорний цвіт.

є білий, світло-блакитний, ясно-жовтий і ясно-сірий.

З метою зменшення перегріву вулика Л.Л. Лангстрот (1969) рекомендує нанесення на металевий дах вулика двох шарів білої фарби, що знижує температуру усередині вулика почткг на 2 °С.

Естетичний зовнішній вигляд вуликам надає не тільки якісне фарбування, але й висока якість виготовлення всієї конструкції вулика.