Зупинимося більш докладно на розгляді впливу всіх цих факторів.

> Вплив рельєфу місцевості на.

життєдіяльність бджіл і медосборные умови.

Вплив рельєфу місцевості розглянемо у двох аспектах - у широкому й вузькому змістах.

У широкому змісті рельєф місцевості, або по-іншому - ландшафт, можна трактувати як загальну (фізичну) характеристику даної місцевості: гори, степ, лісостеп і ін. Особливості ведення бджільництва в цих географічних зонах (районах) розглянемо на прикладі України, хоча ці особливості по більшій частині будуть мати місце й у подібних зонах Росії, Молдови й інших країн середньої смуги.

У найбільш загальній постановці замічено, що нектаро-виділення рослин залежить від широти місцевості й висоти над рівнем моря. Французький ботанік Бонье перший звернув увагу на те, що ті самі нектароносні рослини краще виділяють нектар у більше північних широтах і при підйомі в гори. Це відбувається тому, що північні райони характеризуються регулярним випаданням опадів і більше помірною температурою. При просуванні до півночі в літню пору збільшується тривалість світлового дня й одночасно із цим зростає відсоток найцінніших для рослин у фізіологічному відношенні червоно-жовтих променів. Все це позитивно впливає на процеси фотосинтезу, утворення й виділення нектару. Однак такої закономірності підкоряються в основному дикоростучі рослини, що ж стосується оброблюваних сельхозкультур, те їхні нектароносні властивості в найбільшій мері проявляються в типовій зоні їхнього виростання.

А тепер розглянемо особливості окремих географічних зон.

Для гірських районів характерні сильна пересіченість і навіть изрезанность рельєфу, наявність більших площ лісової рослинності, різка зміна погодних умов протягом короткого проміжку часу, велика кількість опадів, що випадають. Так, у Карпатах випадає за рік до 1 200-1 500 мм опадів. Більша їхня частина доводиться на теплу половину року, коли в бджіл починається активний сезон.

Крім того, у цих районах через відсутність достатньої кількості придатної для посадки землі культурні медоноси звичайно висівають у невеликих кількостях і тільки в долинах або на гірських рівнинах, якщо вони розташовані невисоко над рівнем моря. Орні землі в цій зоні не перевищують 10-12% від загальної площі. Тут досить багато лугів, косовиць; поруч із населеними пунктами повсюдно розташовуються сади, виноградники. Більша частина території гірських районів покрита деревною рослинністю: ялинами, соснами, буком, ялицею. У передгірних районах є масиви клена, липи, дуба. Усього лісами й чагарниками в гірській зоні зайняте близько 50-60% площі, а близько 30% - косовиці й пасовища. Однак не всі ці площі можуть бути природною кормовою базою для бджіл. Так, пояс високогірні полонії (пасовищ) не представляє цінності для бджільництва, хоча має у своєму складі конюшина, еспарцет, чебрець і інші медоносні культури. Однак використовувати їхньої бджоли не можуть внаслідок несприятливих кліматичних умов. Навіть у травні й червні на полонинах бувають заморозки й снігопади. По кліматичних умовах кормова база доступна для бджіл тільки в границях районів, розміщених не вище 800-1000 м над рівнем моря.

Всі ці характеристики гірської місцевості впливають на особливості ведення бджільництва в цих районах, а також на життєдіяльність бджіл.

Сильна пересіченість місцевості, мала кількість доріг і їхня низька якість, невеликі площі масивів культурних медоносів утрудняють кочівлю пасік. У гірській місцевості хабарів звичайно наступає пізніше, триває довше, але він відносно слабкіше, ніж у рівнинній місцевості, де більше медоносів. У горах також менш виражені різкі перегони медозбору, оскільки тут немає більших площ культурних медоносів, а знову цвітучі медоноси накладаються на вже квітучі, і виходить своєрідний медоносний «конвеєр» з невеликим, але постійним взятком.

Медозбори в цій зоні низькі й становлять у найкращому разі кілька десятків кілограмів товарного меду на одну родину. У несприятливі роки медозбори не перевищують 5-10 кг. Основними медоносами є зарості малини, ожини й іван-чаю на лісових вирубках. Бджоли часто приносять падевый мед з деревної рослинності: сосни, ялини, дуба й ін. Характерною рисою медоносної флори Карпат є її розкиданість на значній території; середнє покриття площ медоносами - менш 1%.

Аборигенні бджоли гірських районів (карпатська бджола, зокрема) добре пристосувалися до суворих умов гір, тому нормально зимують, бурхливо розвиваються навесні, активно працюють на медоносах, що виділяють нектар з невеликою кількістю цукру через достаток опадів. Так, карпатська бджола бере нектар при наявності в ньому тільки 9% цукру, у той час як степова українська - не нижче 15%. Гірські бджоли дуже заповзятливі у відшуканні хабар і проявляють літну активність навіть у дощову погоду.

У гірських районах часто дмуть дуже сильні вітри, причому їхня швидкість у високогіря в кілька разів більше, ніж у долинах, і нерідко досягає 15 м/с (54 км/ч). Ця обставина є однією із причин того, що пасіки гірської зони розташовуються по більшій частині в долинах, де, втім, перебуває й основна кількість населених пунктів цієї зони. Цій обставині сприяє й те, що з висотою над рівнем моря температура в гірських районах знижується в середньому на 0,5 °С, а кількість опадів зростає на 12% на кожні 100 м висоти (Соколов В.Е., 1987).

Степова зона займає південні райони України. Її територія становить близько 40% всієї території країни. Ця зона відрізняється теплим і сухим кліматом, більше родючими, чим в інших зонах, ґрунтами. Кількість опадів за рік у середньому змінюється від 450 мм на півночі зони до 300350 мм на південно-сході. Баланс вологи різко негативний -. вологи випаровується більше, ніж випадає. Тут періодично повторюються посухи, бувають суховії й курні бури. Близько 75% всієї території степової зони займають орні землі, частина з яких - поливні.

Для степових районів характерний вирівняний, слабко пересічений рельєф. Степові райони утворяться по більшій частині в широтах, де влітку досить пекуче, а взимку відносно холодно. У цих районах звичайно клімат тяжіє до континентального: більші перепади добових температур (удень пекуче, а вночі холодно), мала кількість опадів (за рік не більше 300-450 мм, більша частина яких доводиться на першу половину літа), нерідкі й сильні вітри, узимку холодні, а влітку пекучі суховії. У південно-східній частині зони, особливо в останні роки, кілька років підряд буває посушливе літо, коли річна сума опадів не перевищує 260-290 мм. Посухи звичайно трапляються один раз в 2-3 роки.

Із природної рослинності добре розвинені травянисті й чагарникові рослини. Деревної рослинності мало, і вона в основному посаджена людиною: лісозахисні смуги, протиерозійні посадки, сади й парки.

У степових районах є достатня кількість землі, придатної до посадки культурних медоносів. Тому тут зустрічаються більші масиви по кілька сотень гектарів еспарцету, соняшника й інших культур. Також на більших площах висівають баштанні культури, лікарські рослини.

Для природної травянистої рослинності степової зони характерна багаторазова зміна квітучого покриву, коли цвітіння масивів одного виду рослин, що перебувають на одній території, відбувається в різний час. Із природних медоносів у степу зустрічаються шавлія лугової й кільчастий, конюшини, синець, волошка й ін. У приморських районах зони багато відмінних деревних медоносів: акації білої й жовтої, гледичии.

Медозбори в степовій зоні значною мірою визначаються характером погоди цього року. Потенційні можливості по виробництву товарного меду на одну родину в цій зоні великі й становлять 50 і більше кілограмів на одну родину. У роки зі сприятливою погодою нерідкі медозбори по 60-70 кг («по бідоні», як ще говорять) з родини. Найбільш високі й стійкі медозбори в цій зоні бувають у степових приморських районах, які безпосередньо примикають до Чорного й.

Азовського морів, а також у районах біля великих водоймищ і рік. Це повязане з тим, що вологість повітря в цих районах завжди вище й згубна дія високих температур і посухи із цієї причини значно послабляється.

Хабарів у цій зоні піддається значним коливанням, які синхронізуються в основному зі строками зацвітання більших масивів медоносів, на які накладаються ще й погодні фактори. Тому можуть бути досить тривалі періоди низької активності бджіл, коли хабарів нульовий або негативний, а потім — різкий сплеск активності й щоденні прирости ваги в 4—5 кг, а те й більше.,.

Аборигенна українська степова бджола дуже добре пристосувала свою життєдіяльність до особливостей цього району, однак природні ареали розселення чистокровної української степової бджоли по різних причинах значно скоротилися в останні десятиліття. Одна із причин - метизація її бджолами в основному кавказької породи. Зараз ведеться більша робота з відродження чистокровної української бджоли й відновленню ареалів її розселення.

Лісостепова зона. Простирається з південно-заходу на північний схід у середній частині України, займаючи близько 34% її території.

Баланс вологи в цій зоні в основному нейтральний - кількість опадів, що випадають, і паркої вологи приблизно однакові. Лівобережна (східна) частина цієї зони характеризується більше континентальним кліматом, чим правобережна (західна). Кількість опадів - відповідно до 450 мм на сході й до 650 мм на заході. Основна частина опадів випадає влітку, що позитивно позначається на медозборах.

Континентальность клімату проявляється не тільки в з ^еншенні опадів, але й у більше різких коливаннях річних і добових температур. Все це приводить до того, що бджільництво в східних районах зони носить більше ризикований характер, чим на заході.

Ландшафти лісостепової зони сильно змінені господарською діяльністю людини. Тут створені водоймища й сотні ставків, значно зменшені площі природних лісових масивів. Орні землі займають більше 67% цієї зони. Ґрунти в лісостепу родючі - типові чорноземи, оподзоленные чорноземи, темно-сірі лісові ґрунти.

Медоносні співтовариства західного району лісостепу представлені в основному природною деревною рослинністю (клени, липа, акація білою й жовта), луговою рослинністю, а також масивами культурних медоносів - гречки, рапсу, еспарцету, клеверов, люцерни й ін. Східні райони цієї зони мають менше деревної рослинності, менше лугів, але більше насаджень культурних медоносів - еспарцету, гречки, соняшника й ін. Окремі масиви культурних рослин, особливо соняшника, можуть мати площі в кілька сотень гектарів.

Для лісостепової зони, особливо її західної частини, характерна помірна розчленованість рельєфу ярами, балками, які, як правило, заселяються медоносною деревною, чагарниковою й травянистою рослинністю: кленом татарським, акацією жовтої, пустырником, кропивою глухої й ін.

Вплив характеру погоди на медозбори в цій зоні досить помітно (особливо в районах Лівобережжя), однак воно менш виражено, чим у степу. Потенційні можливості по виробництву товарного меду в цій зоні гарні й становлять 40-50 кг на родину за сезон. В особливо медоносні роки можна взяти по 60 кг і навіть більше. Мені іноді вдавалося брати в Печенежском районі Харківської області й по 100 кг від деяких родин. Але такі медозбори в наших краях все-таки рідкість.

Основний тип хабар - эспарцетно-гречишно-подсолну-ховый. Щоденні принесення під час медозбору становлять найчастіше 2-4 кг і дуже рідко більше. У липні 2003 р., щоправда, у названому вище районі хабарів протягом 10 днів перевищував 6 кг у день, а в сезоні наступного року були три дні із взятком близько 10 кг.

Аборигенна місцева бджола на сході представляє помісі невідомих поколінь від української степової, карпатської й кавказької бджіл. На заході - поміси поліської популяції среднерусской бджоли, карпатської, а також кавказької й італійської бджіл. У звязку із цим родини на одній пасіці можуть давати різна кількість товарного меду («строкатий» медозбір); іноді ці розходження становлять 2-3 рази. Роботи із заселення цих районів чистопорідними бджолами карпатської й української степовий порід, які мають більшу продуктивність, чим аборигенні бджоли, перебувають у початковій стадії.

У вузькому змісті під впливом рельєфу місцевості на життєдіяльність бджіл я розумію те, яким образом впливає рельєф конкретного місця розташування пасіки або крапка на життєдіяльність бджіл.

При розташуванні пасіки на рівнинному рельєфі основні проблеми виникають у звязку з негативним впливом вітру на роботу бджіл. Певні складності можуть виникнути й із захистом вуликів від впливу на них прямих сонячних променів. Якщо в цій місцевості відсутні придатні для розміщення точков лісосмуги, то їх можна розташувати в заростях чагарників, які захищають їх від вітру. Вулики в кожному разі треба прагнути притенить. Найпростіший спосіб - це виготовлення матів изподсобных матеріалів: гілок чагарників, очерету, високої трави, стебел кукурудзи, соняшника й т.д.

При розташуванні крапка на рівнинному рельєфі треба мати на увазі й те,- що медоноси тут цвітуть протягом самого короткого проміжку часу. Це повязане з тим, що в такому масиві медоносів всі рослини перебувають в однакових умовах висвітлення їхнім сонцем (при однаковій експозиції, як ще говорять), і тому вони практично все одновременно зацвітають і відцвітають.

При розташуванні крапка на пересіченій місцевості, де масиви медоносів можуть розташовуватися на схилах з різною експозицією, тривалість медозбору із травянистих рослин може бути збільшена на 3—5 доби. Ще більше може бути розтягнуть медозбір з деревних медоносів на горбкуватій місцевості, тому що на тривалість їхнього цвітіння впливає не тільки температура повітря й ступінь висвітлення їхнім сонцем, але й температура ґрунту на глибині залягання корінь. Цвітіння таких медоносів починається на південних, найбільш прогреваемых схилах, потім на західних, східних і, нарешті, на північні. При цьому на північних схилах початок цвітіння медоносів наступає на 1-6 доби пізніше, причому найбільше запізнювання відзначається у весняний період, а найменше - у літні місяці. До того ж і тривалість цвітіння на північних схилах на 2-3 доби більше, ніж на південні. Завдяки такій розмаїтості умов виростання в окремі роки медозбір з липи може бути розтягнуть із 12-14 до 20 днів (Мурахтанов Е.С., 1977). Зрозуміло, що збільшення в медозборі в цьому випадку буде досить істотною.

Виходячи з того, що експозиція схилу впливає на прогрів його ґрунту, треба й планувати розташування крапка на медозборі. Так, у південних районах, де вулики треба максимально захищати від сонця, пасіку краще розташовувати на «холодному» північному схилі. У північних районах крапки треба розташовувати на схилах південної експозиції. При цьому в кожному разі пасіку або точок не можна розташовувати на схилі яру або балки, оскільки в сильний дощ вулики можуть бути підтоплені, а те й змиті зливовими потоками. Але мати ці самі яри, балки або яри недалеко від крапка досить бажано, про що вже говорилося вище.

Короткий зміст питання (висновки).

1. У степовій зоні потенційні можливості по медозборі високі. Однак ці можливості в сильному ступені залежать від погодних умов і особливо - від кількості опадів. У роки зі сприятливою погодою нерідкі медозбори по 60-70 кг із родини. Найбільш високі й стійкі медозбори в цій зоні бувають у степових приморських районах, які безпосередньо примикають до Чорного й Азовського морів, а також у районах біля великих водоймищ і рік.

2. У зоні лісостепу потенційні можливості по зборі товарного меду досить високі й становлять 40-50 кг на родину. У медоносні роки нерідкі медозбори по 60 кг і більше.

.3. Найнижчі медозбори спостерігаються в гірських і передгірних районах, де вони становлять у найкращому разі кілька десятків кілограмів товарного меду на родину. Тут нерідкий і падевый хабарів з деревної рослинності.

4.

Стійкість взятков по роках обернено пропорційна їхній величині. Самі нестійкі, але й самі більші хабарі бувають у степових районах. Відносно високі й порівняно стабільні хабарі бувають у зоні лісостепу, а самі стабільні, але найнижчі - у гірській і передгірній місцевості.

5.

При розташуванні точков або пасік у степу й на рівнинній місцевості особлива увага треба приділити їхньому захисту від вітрів і затіненню вуликів.

6.

Самий нетривалий час масиви медоносів цвітуть на рівнинному рельєфі, оскільки всі рослини цих масивів перебувають в однакових умовах висвітлення їхнім сонцем.

7.

При розташуванні масивів травянистих медоносів на пересіченій (горбкуватої) місцевості тривалість їхнього цвітіння збільшується на 3-5 доби в порівнянні з медоносами, розташованими на рівнинній місцевості.

8.

Ще більше розтягуються на горбкуватій місцевості строки цвітіння деревних медоносів. Так, тільки завдяки розмаїтості виростання різних дерев одного масиву на горбкуватій місцевості строки їхні цвітіння розтягуються від 12-14 до 20 днів (липа, акація).

> Вплив навколишньої рослинності й ґрунту на життєдіяльність бджіл і медосборные умови.

Розглядаючи вплив навколишньої рослинності на бджолині родини, я буду мати на увазі насамперед захисні її властивості - захист пасік і точков від вітру, опадів, сонячних променів і інших негативних факторів.

Що ж стосується ґрунту, то ми будемо вести мову про її безпосередній вплив на продуктивність медоносів, тобто, по суті справи, про вплив її на величину хабар.

: