Почнемо розгляд цих причин із самою первородною, закладеною Природою в процесі еволюції, - генетичної схильності до роїння.

> Генетична схильність до роїння.

Як уже було сказано, з погляду збереження виду роїння є необхідним і корисним явищем. Рій-Ливость бджіл зародилася й закріпилася як корисний для годиться ознака ще тоді, коли бджоли жили тільки в природних житлах (дуплах, ущелинах у скелях, порожнечах у землі й т.д.). Подальшому вихованню цієї ознаки служила згадана вище роебойная система, при якій з метою одержання меду знищувалися самі продуктивні родини, а залишалися в зиму менш продуктивні й многоройные. І так - з покоління в покоління, рік у рік аж до XIX в. Тому й немає нічого дивного в тім, що ознака цей у деяких порід бджіл носить яскраво виражений спадкоємний характер. Так, північні породи бджіл мають більшу схильність до роїння, чим південні: найбільше ройливой уважається среднерусская порода (в окремі роки може роїтися до 50-70% родин), а найменш ройливой - кавказька. Інші породи займають проміжне положення. Однак і серед конкретної породи у звязку із впливом зовнішнього середовища зустрічаються родини (фенотипи), у яких ця ознака виражена в різному ступені. Завдання бджоляра полягає в тім, щоб залишати для подальшого використання й розмноження тільки ті родини, у яких ознака ройливости виражена в найменшій мері. Часто ж ми робимо протилежне: не замислюючись, відбираємо й розмножуємо найбільше ройливые родини. А буває це тоді, коли при організації отводков і заміні маток у родинах використовуються ройові маточники. Дійсно, ройові матки серед маток іншого походження мають кращими экстерь-ерными показники, однак при цьому вони дають і найбільше ройливые родини. Тому якщо пасічник протягом декількох років буде використовувати тільки ройових маток, те, зрештою, цією ознакою будуть «нагороджені» всі родини на пасіці, і такому бджоляру не варто потім журитися із приводу систематичного й сильного роїння його родин - у цьому він винуватий не менше, ніж його бджоли.