Якщо передбачається виїзд на поля із сільськогосподарськими посівами трав, то заздалегідь необхідно уточнити у власників землі, де, що й на яких площах посаджено в цьому сезоні. Після цього проводять необхідна кількість виїздів по вивченню стану полів і проведенню підготовчих робіт.

Якщо цього року передбачається кількаразова кочівля до медоносів, то всі передбачувані місця стоянок повинні бути заздалегідь оглянуті й підготовлені.

Незалежно від варіанта медозбору, із власником землі заздалегідь повинне бути погоджене місце розташування крапка, погоджені всі питання з розміщенням і отриманий дозвіл на стоянку. При необхідності юридичні відносини між бджолярем і власником землі можуть бути оформлені відповідним договором.

Також заздалегідь повинна бути оформлена супровідна документація для перевезення бджіл: ветеринарний паспорт пасіки й дозвіл на перевезення бджіл.

Всі вулики, які будуть вивозитися, повинні бути відповідним чином перевірені й підготовлені до перевезення. Украй важливим моментом при цьому є забезпечення надійного закріплення рамок усередині корпусів, а також скріплення самих корпусів і всього вулика з обліком того, що на медозбір будуть вивозитися сильні родини в декількох корпусах.

Що стосується побутових питань на крапці, те найкраще необхідне майно й інвентар підготувати заздалегідь, а щоб нічого не забути, не зайвим буде скласти список з повним переліком усього необхідного. Також не перешкодить записати для памяті всі заходи, які треба буде провести в ході підготовки до виїзду.

Безпосередня підготовка родин до перевезення починається за кілька днів до виїзду. Родини, неправильно підготовлені до перевезення, можуть постраждати від духоти, запарювання, обривів стільників. Бджоли й матка також можуть бути придавлені рамками, що розгойдуються. Тому треба ретельно готовити бджоли до перевезення. Щоб уникнути обривів стільників з дадановского вулика видаляють важкі рамки, зайняті медом більше чим наполовину, і рамки зі свіжим напрыском нектару.

Гнізда багатокорпусних вуликів спеціально до перевезення можна не переформувати, тому що більше короткі рамки менш важкі й тримаються міцно. Єдине, що треба зробити в цих вуликах, так це зібрати медяні магазини, якщо до цього вони вже були поставлені.

Якщо рамки мають постійні бічні роздільники, то всі рамки зрушують до однієї стінки вулика, а останню рамку в протилежної сторони надійно прибивають у районі плічок до передньої й задньої стінок.

Якщо рамки не мають роздільників, то у вулички між рамками вставляють деревяні брусочки 12x12 мм довжиною 80-100 мм. До верхнього торця цього брусочка прибивають смужку мякої жерсті (від консервних банок) розміром 10x20 мм, що не дасть брусочку провалюватися долілиць між рамками. Але краще все-таки на одну смужку жерсті 10x45 мм закріпити два брусочки у вигляді букви «П», що дозволить більш надійно фіксувати брусочки на рамці.

гребінку, зроблену з алюмінієвого дроту діаметром 22,5 мм (мал. 1.22).

Кінці останніх петель изгибаются під 90° до осі гребінки, розклепуються молотком, і в них у цьому місці просвердлюють отвору під гвоздики. За допомогою цих відгинів кожну гребінку прибивають до своєї стінки (передньої або задньої). Для того щоб гребінка надійно фіксувалася між бічними планками рамки, її зверху прибивають в одним-двох місцях до верхнього бруска рамки.

Для виготовлення однієї гребінки потрібно 2-2,5 м алюмінієвоїого дроту. Як шаблон можна використовувати верхній брусок рамки, на якому формуют широку частину гребінки (25 мм). Вузьку петлю гребінки (12 мм) згинають «на око».

Ця гребінка легко вставляється між рамками, оскільки має гнучкість, але після установки її на місце й закріплення вона надійно фіксує рамки від зрушення. Якщо рамки зафіксувати за кілька днів до повіту й бджоли.

встигнуть запрополисовать плічка, те така конструкція по надійності не уступає традиційним способам фіксування рамок.

Наступний, дуже важливий момент підготовки, забезпечення надійної вентиляції родин у вуликах під час перевезення. Існує багато способів здійснення достатньої вентиляції, однак нижче буде описаний один зі способів, яким я користуюся протягом багатьох років.

Вулик у мене має подрамочное простір 150 мм, обладнаний противоклещевой сіткою (нижче льотка) і піддоном, що виймається на дві сторони. Верх вулика обладнаний подкрышником і дахом.

Вентиляцію на переїзд організую так. З вулика знімаю дах, подкрышник, а також, що утеплює подушку, і холстик. Верх відкритого вулика закриваю тонкою повітропроникною тканиною (найкраще праним темним ситцем), що щільно притискається до верхнього зрізу вулика що накладається подкрышником. Дах на перевезення не ставлю, тому зверху вулик виявляється закритим тільки повітропроникною тканиною. До речі, перед постановкою цю тканину треба обовязково переглянути на предмет відсутності хоча б найменших дірочок, через які бджоли змогли б вибиратися назовні під час перевезення.

Унизу вулика выдвигающуюся назад противоклещевую сітку, для виключення її зсуву під час перевезення, прибиваю двома цвяхами до вулика, а піддон забираю. У результаті під сіткою утвориться добре вентильований простір, а бджоли через сітку проникнути долілиць не можуть.

Всі роботи, повязані з організацією вентиляції, виконуються ввечері, напередодні дня перевезення. Безпосередньо перед навантаженням, раннім ранком (ще по темряві), повністю закриваються й фіксуються гвоздиками льотки.

Така наскрізна вентиляція через верх і низ вулика є, на мою думку, оптимальним варіантом вентиляції під час перевезення бджіл. За багато років її використання в різних погодних умовах не було ні найменших передумов до перегріву бджіл.

Можна припустити, що складності можуть виникнути під час перевезення бджіл на відкритій машині під час дощу. У такому випадку треба заздалегідь підготувати целофанову плівку, який можна буде якщо буде потреба закрити вулики зверху.

У шляху частини вулика не повинні розєднуватися, інакше із щілин будуть виходити бджоли. Тому корпуса вулика, його дно й дах щільно підганяють друг до друга й добре зєднують спеціальними скріпами. Існує багато варіантів скріплення вулика перед перевезенням. Найпростіший, на мою думку, такий спосіб. Спочатку повністю підготовлений до перевезення вулик оперізують по периметрі зверху долілиць міцним капроновим шнуром діаметром 5-7 мм, що добре натягають і завязують. Потім у будьякому зручному місці між вуликом і шнуром вставляють вертлюг із дроту діаметром 2,5-3,0 мм (мал. 1.23).

Петлі вертлюга розгорнуті в протилежні сторони по кутом 90° стосовно осі вертлюга. Потім вертлюг починають обертати щодо його середини, де перебуває шнур, і в такий спосіб шнур починає звиватися в косу, зменшувати свою загальну довжину й міцно стягати всі частини вулика. Звичайно для надійного стягування необхідно зробити 2-3 повороти вертлюга. Після цього петлі заводяться на шнур і в такий спосіб фіксуються від зворотного розвороту вертлюга (мал. 1.24).

Натягування шнура роблять «до дзенькоту». Безпосередньо перед навантаженням ще раз перевіряють силу натягу. Якщо шнур небагато розтягнеться за ніч, то треба зробити додаткову підтяжку, після чого знову зафіксувати вертлюг.

Можна використовувати й інші способи фіксації корпусів. Так, наприклад, дуже надійним і зручним способом фіксації є скріп, що складає з капронової стрічки (фала) і важільного фіксатора, виготовленого з арматур, що у свій час винайшов Г.Ф. Таранів. Вантажити повністю підготовлені вулики на машину можна раннім ранком до-сходу сонця. Однак при великій кількості вуликів навантаження можна проводити й пізнім вечором після закінчення літа бджіл. Якщо після навантаження бджоли вночі будуть перебувати в закритому кузові (КУНГ або під.), то обовязково треба організувати дуже гарну вентиляцію кузова, оскільки велика кількість родин у замкнутому малому обсязі вимагає великої кількості свіжого повітря, особливо в жаркі літні ночі. Один мій товариш і досить досвідчений бджоляр при першому використанні Кунг-А завантажив у нього бджіл на ніч, але не організував у кузові достатню вентиляцію. Після прибуття ранком на тонкий виявив, що з 20 перевезених родин 7 найдужчих родин запарилися.

Якщо перевезення вуликів буде відбуватися по гарній асфальтовій або ґрунтовій дорозі, то їх у кузові або салоні машини краще розміщати передніми або задніми стінками по ходу. Сила інерції, що виникає при розгоні й гальмуванні машини, буде давити не на площину стільників, а уздовж цієї площини, і стільники, навіть важкі, не будуть розламуватися.

Під час перевезення бджіл по поганим проселочным або лісових дорогах, по яких транспорт рухається повільно, вулики ставлять у машині площиною стільника поперек руху. У такому положенні вони більше стійкі до дії сил, що виникають при різких бічних коливаннях на ямах і буграх цих доріг.

Швидкість руху машин із бджолами по гарних дорогах підтримується в тих же межах, що й під час перевезення звичайних вантажів. Швидкість руху по проселочным і лісових дорогах залежить від їхньої якості, але, як правило, підтримується в межах 15-30 км/год, знижуючись ще більше в місцях, де проїзд утруднений.

Після прибуття до масивів медоносів вулики відразу розставляють на заздалегідь підготовлені місця. Якщо прибуття відбулося в нічний час, то відразу після розміщення у всіх вуликах відкривають льотки. Із приїздом на місце на зорі або зі сходом сонця льотки відкривають у половини вуликів і в першу чергу - у сильних родин.

Якщо відкрити льотки відразу у всіх родин, то може початися бурхливий обліт, наслідком якого будуть блукання й зліт бджіл одних родин в інші. При цьому, як правило, бджоли слабких родин злітають у більше сильні родини, у результаті чого слабкі родини ще більше ослабнуть, а сильні - ще більше підсиляться.

Після того як родини, що почали обліт першими, стануть його закінчувати, відкривають льотки в інших родин.

З першою нагодою (бажано до вечора в день приїзду) вулики переводять із похідного положення в робоче. При необхідності відразу ставлять магазини із сушею, а надалі приступають до виконання всіх необхідних заходів щодо змісту й відходу на головному медозборі.

У день приїзду ставлять прилітні дошки й установлюють поїлку. Якщо поїлка буде встановлена пізніше, те бджоли знайдуть воду в іншому місці (ця вода може бути або дуже далеко, або поганої якості) і потім їх буде важко привчити до поїлки. При гарному хабарі (більше 2 кг у день) бджоли практично не відвідують поїлку - води, що перебуває в нектарі, їм буде досить для готування личиночного корму.