чивость до захворювань і починає заселятися мікроскопічними грибами, після чого починається процес «сухого» гниття деревини. Паралельно із цими процесами в-дереві починає зменшуватися кількість вологи, оскільки в такому дереві перестають існувати основні споживачі вологи - живі клітки, а також листи або хвоя. Дерево починає усыхать на корені, однак процеси «сухого» гниття деревини в ньому будуть відбуватися доти, поки зміст води в деревині не стане менш 18-20%.

На першій стадії гниття мікроскопічні гриби поширюються головним чином у серцевинних променях і.

посудинах, майже не зачіпаючи оболонки кліток деревини. Під дією виділень грибів деревина починає темніти. Фізичні й механічні властивості деревини на цій фазі гниття майже не змінюються. Минулу цю стадію гниття деревина являє собою своєрідний природний пористий полімер (на зразок синтетичного пінопласту), механічну основу якого становить целюлоза й лігнін незруйнованих оболонок деревних кліток. Візуально поперечний зріз такої деревини схожий на мелкоячеистое сито, звідки в побуті така деревина й одержала назву «ситової деревини».

Ситова деревина є відмінним матеріалом для виготовлення вуликів, тому що вона легка, тепла й ще досить міцна. Відомо, що у вуликах із ситової деревини й у дуже старих вуликах, деревина яких згодом фактично перетворюється в ситову деревину, бджоли добре зимують. Однієї із причин цього є здатність такої деревини поглинати надлишкову вологу в набагато більшому обсязі, чим звичайна деревина. Пояснюється це тим, що щільність ситової деревини в 2-2,5 рази нижче, ніж у живої деревини тої ж породи, а водопроникність вище (Уголєв Б.Н., 1991).

Якщо вулик із ситової деревини не красити зовні, але при цьому захистити його від впливу атмосферної вологи, то в такому випадку, з огляду на екологічний аспект, ситову деревину можна було б уважати матеріалом для вуликів, близьким до ідеального.

При використанні добре висохлої ситової деревини заготівлі з її бажано піддати короткочасному впливу температури 80—90 °С, оскільки при таких температурах дереворазрушающие мікроскопічні гриби гинуть, і подальше руйнування деревини буде припинено. Процедуру такої термообробки можна проводити в добре натопленій лазні (сауні).

Закінчуючи розгляд питання про деревину, повідомлю про те, деревину яких порід дерев найкраще використовувати для виготовлення вуликів. На мій погляд, найбільше для цієї мети підходять несмолиста сосна, ялина, ялиця, липа, верба, тополя, а також інші мякі породи. При виготовленні своїх вуликів я в різний час використовував сосну, тополю і ялину.

> Пиломатеріали.

Шляхом розкрою колод одержують пиломатеріали. Основними пиломатеріалами, застосовуваними в пчеловодном справі, є дошки й бруски.

Дошки — пиломатеріали товщиною до 100 мм, шириною більше подвійної товщини.

Бруски — обрізний пиломатеріал товщиною до 100 мм, шириною не більше подвійної товщини.

Пиломатеріали мають наступні елементи: пласть, крайка, ребро, торець (мал. 3.3).

Пласть — поздовжня широка сторона дошки, а також будь-яка сторона пиломатеріалу квадратного перетину.

Крайка — поздовжня вузька сторона дошки. Ребро — лінія перетинання двох суміжних сторін пиломатеріалу.

Торець — кінцева поперечна сторона пиломатеріалу.

Серцевинна дошка містить серцевину дерева й найбільша кількість сучків всіх різновидів, які знижують якість і механічні властивості цієї дошки. Дуже часто в серцевині зростаючих дерев утворяться тріщини. Крім того, ця дошка більше піддана розтріскуванню в процесі сушіння.

У центральних дошках пороки найчастіше проявляються на внутрішній (зверненої до серцевини) пласти дошки. Оскільки в центральних дошках всі річні шари перерізані, те ці дошки менше, ніж серцевинні, піддані розтріскуванню.

Бічні дошки виходять у процесі розпилювання зони колоди, розташованої між центральними дошками й обаполом. Бічні дошки менш сучкуваті, не мають розгалужених сучків, вони легше обробляються й мають більше чисту поверхню. Бічні дошки містять менша кількість пороків і характеризуються кращою якістю, чим центральні й серцевинні дошки.