ЗАХОДУ ЩОДО СТРИМУВАННЯ КЛІЩА НА МЕДОЗБОРІ

ЗАХОДУ ЩОДО СТРИМУВАННЯ КЛІЩА НА МЕДОЗБОРІ

У боротьбі із кліщем не повинне бути перерв, тому після виїзду на медозбір заходу щодо стримування розвитку кліща треба обовязково продовжувати. А оскільки бджоли працюють на зборі товарного меду, те ні про які медикаментозні препарати мови бути не може. Можна для цієї мети застосовувати тільки біологічні способи боротьби із кліщем або «мякі» міри з використанням натуральних продуктів або препаратів, дія яких засновано на використанні сильних заходів, які, як відомо, кліщ не любить. Цей метод можна назвати «методом аромотерапии».
З біологічних способів боротьби із кліщем у цей час застосовується періодичне (з інтервалом в 7- 10 днів) вирізання закритого трутневого розплоду, на якому в основному й перебувають кліщі, що виводяться. Прихильники цього способу при цьому ще виходять із того, що на вирощування й зміст у родині трутнів меду витрачається в 5-7 разів більше, ніж на таку ж кількість бджіл. А як тільки це Tajвирізанні трутневого розплоду відповідна кількість меду буде йти додатково в товарний мед.
З погляду формальної логіки, ці міркування правильні, однак життя такої складної біологічної системи, якийсь є бджолина родина, далеко не завжди підкоряється законам формальної логіки. Склад бджолиної родини, що природно розвивається здорової, у життя якої втручається людина, у будь-який період часу оптимальний і біологічно доцільний. Якби цього не було, то «Його Величність» природний добір давно б «скасував» бджолу як вид.
У нормальній бджолиній родині при її природному розвитку ніколи не буває багато трутнів, як нам це іноді представляється. їх у родині буває рівно стільки, скільки необхідно для надійного продовження роду. Навіть при самих ідеальних умовах родина ніколи не буде постійно вирощувати велику кількість трутнів. На цей рахунок у родині, безумовно, існують природні обмежувальні механізми, які приводять кількість трутнів у відповідність із силою родини.
От що говорив із приводу розглянутої проблеми проф. Ф. Руттнер (1981): «Тепер нам відомо, що дані про велике споживання корми трутнями не тільки перебільшені, але й те, що вирощування трутнів включене в динамічну й біологічну систему «бджолина родина» і що остання являє собою не механічну структуру простої сукупності окремих факторів, але результат разючого обміну речовин, сутність якого нами й тепер ще далеко не розкрита. Не дивно, що реальність виглядає зовсім інакше, чим це дозволяють припустити швидкі розрахунки, і що немає причин розглядати вирощування трутнів як тягар для товарного медозбору».
З огляду на це, можна сказати, що рекомендації вирізати трутневой розплід для боротьби із кліщем тільки на перший погляд здаються безумовно правильними. А що ж стосується їхньої реальної ефективності, то мені поки не доводилося бачити жодного бджоляра, що у такий спосіб зміг би позбавити родини від кліща або в значній мірі зменшити його кількість у родині. Відомо, що при відсутності трутневого розплоду самки кліща успішно відкладають яйця й на бджолиний розплід.
Для родини вирізання трутневого розплоду - це, безсумнівно, стрес із усіма наслідками, що випливають, які, виявляється, знижують продуктивність родини. А механізм розвитку цього процесу такий: вирізання трутневого розплоду порушує біологічна рівновага в родині, терміново мобілізуються додаткові сили на очищення гнізда й будівництво нових трутневых осередків, а потім - і на годівлю нових личинок. На ліквідацію цієї «аварії» затрачаються сили тих бджіл, які могли б займатися іншою корисною роботою. Ці бджоли, крім того, на годівлю нових личинок будуть витрачати додатковий корм, що міг би піти в товарний мед. Видаляючи із гнізда трутневой розплід, бджоляр, по суті, викидає із гнізда той мед, яким бджоли годували до запечатування цей розплід. Навряд чи кількість меду, що могли б зїсти нормально виведені трутні, перевищує ту кількість меду, що будуть затрачати бджоли на годівлю розплоду, що вирізується постійно.
Сама процедура вирізання розплоду надзвичайно трудомістка й вимагає повного розбирання расплодного гнізда, що теж, як відомо, знижує медозбір. Після вирізання розплоду родини стають злими навіть при наявності хабар.
Що ж стосується медозбору в розглянутій ситуації, те Д. Аллен (1958) установив, що родини, яким була надана воля у вирощуванні розплоду (тобто з великою часткою трутневого розплоду), не робили помітно менше бджолиного розплоду й дали такий же медозбір, як «» родини, щообмежуються, з мінімальною кількістю трутневого розплоду. Але тому що трутневые личинки, без сумніву, споживали корму більше, ніж родини з обмеженою кількістю трутнів, то можна зробити висновок, що родини, які вирощують «багато» трутнів, прилежнее працюють. У всякому разі, немає приводу, через страх зменшення медозбору, знищувати багато трутнів (по Ф. Руттнеру, 1981).
А от що із цього приводу пишуть Г.Д. Билаш, Н.И. До-Ривцов і В.И. Лебедев (1999): «Родини, яким дозволяли вільно вирощувати трутневой розплід у необмеженій кількості, збирали меду стільки ж, скільки й родини, де вирощування трутневого розплоду було зведено до мінімуму».
З огляду на сумнівну ефективність розглянутого прийому для реального стримування розвитку кліща й тих наслідків, які можуть бути в родині у випадку постійного вирізання трутневого розплоду, я б не рекомендував використання цього прийому на практиці. Не треба бджолу «ламати через коліно», краще створити їй такі умови, при яких вона зможе жити по своїх біологічних законах, а не по наших поданнях про те, як їй треба жити.
Із цього приводу дуже образно висловився Вс. Шима-Новский: «На бджоли не можна дивитися як на машинок («аэропланчик»), призначених" для перенесення меду із квіток у вулики. Це живі істоти з досить розвитий нервовою системою, а нервова система не підкоряється грубим зовнішнім впливам. Тому завдання бджоляра повинні бути досягнуті шляхом використання бажання бджіл, а не шляхом боротьби із цим бажанням».
А яким же образом тоді на медозборі стримувати розвиток кліща? Найпростішим і безпечним прийомом є закладання у вулик ароматичних трав: чебрецю, мяти, меліси, полиню гіркої, помідорів, календули й ін.
Трави закладають на противоклещевую сітку й зверху на планки рамок расплодного гнізда. Через 3-5 днів траву міняють. Добре при цьому обновляти не тільки траву, але й періодично закладати нові сорти трави, щоб мінявся захід.
Можна використовувати також заходи харчових або аптечних настойок: кропової, мятної, ганусової й ін. Невелику картонку 5x10-15 див просочують настойкою, вкладають у целофановий кульок і, не закриваючи кулька, кладуть на рамки й у низ расплодного гнізда. У міру вивітрювання заходів знову додають настойку. Ці настойки можна приготувати самостійно, якщо пляшку, заповнену на 3/4 стеблами, листами й насіннями відповідної рослини, залити горілкою або спиртом.
Ефективним і безпечним засобом для стримування кліща на медозборі є використання диму прополісу або хріну. Чайну ложку роздрібненого прополісу або повну столову ложку висушених і здрібнених корінь хріну засипають у палаючий дымарь. Пізно ввечері в льоток вулика дають 4-5 качков дими й льоток закривають на 20-30 мінут. Якщо до цього часу у вулику була організована сильна вентиляція, то попередньо перед напуском диму вулик треба максимально герметизировать. Через 20-30 мінут після застосування диму льоток відкривають і відновлюють необхідну вентиляцію вулика. Повторно дим прополісу або хріну можна застосувати через 14 днів.
Безумовно, ефективність «мяких» способів боротьби із кліщем істотно нижче медикаментозних способов, однак вони не дозволяють кліщеві безконтрольно розвиватися до небезпечної їхньої кількості для існування родини. Комплексне ж використання названих методів спільно зі своєчасної ранневесенней і позднелет-їй обробками медикаментозними препаратами забезпечує стримування розвитку кліща на припустимому й безпечному для розвитку родин рівні заклещенности в кілька відсотків. Цей рівень можна легко визначити по щоденній кількості природно, що обсипають кліщів. Якщо кількість цих кліщів не перевищує 5 штук, то рівень заклещенности родини можна вважати безпечним і заходу щодо боротьби із клещем можна перенести на період після медозбору.